17 квітня близько 22.25 від ножових поранень помер наш побратим Максим Чайка, 1988 р.н., десятник Одеської обласної організації «Слава і Честь». О 22:06 Максима було доправлено до Приморської районної лікарні невідкладної допомоги м. Одеси із двома колотими ножовими пораненнями. Понад тридцять його товаришів очікували на діагноз медиків під стінами лікарні. Через двадцять хвилин після госпіталізації лікарі зафіксували факт смерті. За їхніми словами, отримані нашим побратимом поранення були несумісні з життям.

Звістка про загибель польового командира організації, одного з лідерів руху одеських футбольних фанатів, відважного воїна-націоналіста облетіла Одесу за лічені хвилини. Ніхто не вірив у те, що сталося, ніхто не міг повірити у те, що Чайки більше нема…

Пізніше стали відомі подробиці інциденту. П’ятеро молодих хлопців на чолі з Чайкою вийшли з клубу «Горіх» і попрямували Олександрівським проспектом в бік вулиці Дерибасівської (центр міста). Прямуючи через книжковий ринок (місце частого збору представників дегенеративних субкультур), розміщений по середині вулиці, вони натрапили на групу антифашистів, з сімох чоловік. Відчуваючи свою чисельну перевагу, антифа кинулися на наших хлопців, які в свою чергу дали їм достойну відсіч. Отримавши ляпаса, антифа вирішили застосувати знаряддя нечесної гри. Один із них дістав ніж. Виникла друга недовготривала сутичка, після якої антифа розбіглися, а Максим поранений впав на бруківку. Ножовий удар під праву пахву виявився фатальним. Попри всі намагання побратимів кров неможливо було зупинити. «Швидка» приїхала за 20 хвилин і без особливого ентузіазму лікарі завантажили нашого побратима, що стікав кров’ю, до карети. Помер він за пів години в операційній.

Відеозапис сутички зберігся на плівці цілодобової камери спостереження книжкового ринку, і до ранку майже всі антифа були затримані органами МВС і доправлені до Приморського райвідділу міліції. Чотирьом з них загрожує позбавлення волі на строк від 2 до 4 років, а «різака» оголошено у всеукраїнський розшук. Розслідування триває.

Смерть на те і є, аби припиняти життя, але найгірше, коли вона забирає молодих, повних сил і мужності, вірних синів Рідної землі, котрі вирішили присвятити своє життя боротьбі за Ідею Nації і знайшли свою смерть у нерівній боротьбі із її підступними ворогами.

Вічна пам’ять воїнам-націоналістам!

Вічна пам’ять полеглим героям!

Максиме, друже, ти завжди житимеш у наших серцях, і ніщо не змусить нас забути тебе!